Гадаю багато задавали собі таке запитання, тобто цікавились етикою фотографії. Та й сам я цікавився цим, бо траплялись ситуації коли підходили не добрі “дяді” і просили тут не знімати, хоча я знімав на вулиці.

Наведу відповідь фотографа Михайла Левіта для прикладу, можливо це розставить крапки над “і”. Його відповідь відноситься до жанрової зйомки, але всерівно зачіпає етику фотографії загалом:

“Тепер про тему, котру жують до самої відрази, до безглуздя – про етику (щоб вона пропала) цієї самої жанрової зйомки. Мені досить часто задають це запитання. Я вам відповім – за законодавством практично всіх країн все, що ви знімаєте на вулиці – легітимно, тобто законно. Все. Ось якщо я зайду до вас в будинок, подивлюсь в вікно, замкову щілину і т.д. тоді так, можна сміливо подавати до суду. Це вже є вторгнення в приватне життя. На вулиці будь-яка людина автоматично стає загально доступною.

Ви не повірите, але біля Стіни Плачу (так як і в Храмі гроба Господнього, і в інших святих для різних народів місцях), всі знімають, намагаючись зафіксувати на пам’ять це місце. Це нормально і до цього всі звикли. Я ж знімаю людей. Я не ховаюсь (скажу чесно, що дуже рідко приходиться ховатись), стою біля і знімаю. Тобто мене всі бачать. Якщо моя присутність комусь заважає, мені про це скажуть і я піду геть. У мене немає потужних об’єктивів (максимум 200 мм). Маю ще 2х телеконвертор, але він тільки для зоопарку. І я не вважаю, що роблю щось, що йде всупереч моралі.
Читати решту