Переглянувши багато файних знімків фотографів в соціальній системі вконтакті у мого знайомого виникла досить цікава ідея – придбати й собі дзеркальну камеру та зайнятись додатковим заробітком. Все було сплановано наперед, а саме зробити портфоліо відзнявши своїх друзів. Далі все мало піти, як по маслу.
Основна суть полягає в тому, що він належить до людей в яких повністю відсутнє так зване “відчуття прекрасного”. Точніше воно є, але викривлене в незрозумілому напрямку. Максимум що він знімав в плані мінімальної художньої цінності, то це пейзажі цифромильницею а-ля захід сонця на морі під час відпочинку в Криму з дивними особами на передньому плані в стані сильного алкогольного сп’яніння.
Згодом він придбав Canon EOS 550D з кітовим склом. Попрохав мене підказати нормальних книжок по теорії фотографії. Потім сказав, що то все лайно і сам знайшов шикарну книжку типу “Секреты цифрового фото”. Мої пояснення про потребу придбати хоча б найдешевше скло Canon EF 50mm f/1.8 II для портретів він відкинув.
І що ми маємо в результаті? Абсолютно нічого! Пройшло десь 2 місяці і я не побачив жодного знімку ним відзнятого, крім нього самого перед дзеркалом з камерою в руці. Через 3 місяці я дізнався, що він продав дзеркалку.
Все ж так просто! Чому ж нічого не вийшло? 
Інколи на мене находить якась напасть і я починаю створювати щось для задоволення самого себе. Такі речі зазвичай я роздаю всім бажаючим. Ось мені захотілось зробити візитівку фотографа. Робив, як для себе. 
В архіві два кольорові варіанти (формат PSD, CMYK, 9х5 см, 300 dpi), що видно вище плюс шрифт, який я використовував на макеті.
NY Times опублікувала статтю про ще одну вимираючу професію – професійний фотограф. Це ще одна професія, яка стала жертвою нових технологій та епохи інтернету. Причиною звільнення безлічі професіоналів і тяжкого положення інших є бум цифрової фотографії, підвищення якості аматорських фотографій, внаслідок цього – різке здешевлення фотографій у фотобанках, скорочення тиражів друкованої преси і т.д.
В епоху плівкових фотоапаратів, щоб зробити якісний знімок з першого разу, потрібен був величезний практичний досвід і знання. За деякими оцінками, щоб стати професіоналом, потрібно було 10 000 годин важкої роботи.
Зараз досить подивитися на екран цифрової камери і підкоригувати налаштування, якщо баланс білого або експозиція не оптимальні, і зробити ще один знімок.
Навіть самий звичайний любитель на цифровому фотоапараті може зробити кілька дійсно красивих і якісних фотографій (таких прикладів багато на Flickr). І вони раді продавати ці фотографії за мінімальною ціною (один долар, наприклад) або віддавати зовсім безкоштовно. Відповідно, професійні фотобанки практично під зав’язку забиті якісним і дешевим аматорським контентом. Не дивно, що фотобанк Getty Images уклав таку угоду з Flickr.
Для порівняння, у 2005 році Getty Images ліцензували 1,4 комерційних фотографій для продажу, а в минулому році – вже 22 млн, причому весь додатковий контент прийшов з сектора не професійної фотографії. Ви можете уявити собі масштаб падіння цін і зниження доходів професійних фотографів.
Як пише NY Times, в результаті багато фотографів тепер вимушені суміщати свою професійну діяльність з іншими видами заробітку, що не пов’язані з фотографією.
Він просто дивовижно фотає рептилій, земноводних та комах:
Решту робіт можна переглянути в його галереї на deviantart: Artur Celes
До речі, напишу вам ще про цікавий сайтик:
Це такий собі ресурс де викладаються відібрані ілюстрації та фотки. Досить часто я його відвідую коли в мене творча криза. Але щось я не можу з неї вийти. 
Ось такі ось справи.
В даному записі я спробую пояснити, що таке діафрагма або апертура, для чого вона потрібна, й які її основні функції.
До речі діафрагма/апертура ще носить назву – відносний отвір об’єктиву.
Діафрагма представляє собою спеціальний пристрій, який міститься в об’єктиві камери та регулює діаметр отвору, через який світло потрапляє на матрицю. Тобто чим менше відкрито діафрагму, тим менша кількість світла може потрапити через об’єктив камери і навпаки.
Кен Роквелл – це як Чак Норріс від фотографії.
На камерах Кена Роквелла майже такі ж налаштування як в наших, за виключенням: P[Perfect] Av[Awesome Priority] Tv[Totally Awesome Priority] M[Majestic] (Ідеально, Пріоритет приголомшливого, Пріоритет абсолютно приголомшливого, Чудово)
Кен Роквелл не займається кольорокорекцією. Він підлаштовує наш світ під свій.
Авжеж, Кен Роквелл інколи видаляє один-два невдалих знімки. Для інших вони були б номінантами на пулітцерівську премію.
Кен Роквелл не регулює ГРЗП (глибина різко зображеного простору), він змінює простір та час.
Коло нерізкості? У вас, може бути, він й нерізкий. У Кена Роквелла – ніколи.
Кен Роквелл не чекає підходящого освітлення для зйомки пейзажу – освітлення саме чекає Кена.
Кен Роквелл ніколи не перевертає камеру в портретний режим – він повертає Землю.
Кен Роквелл замовив у Nikon об’єктив лінійки L, та отримав його.
Читати решту
Вибачаюсь перед тими хто втрапив сюди через пошукові системи. Наступний абзац можна не читати. Якщо ви хочете стати професійним фотографом, то просто працюйте в цьому напрямку. 
Один рибалка зібрався впіймати щуку. Наварив каші трохи, накопав черв’ячків та пішов до річки. Сів на березі, закинув кашу в воду. Сидить спостерігає, як мала рибка “на халяву їсть задарма” годується. З’їла рибка одну порцію каші, рибалка ще трішки кинув. Вмить все поклювали. Тут рибалка достав вудку, на гачок надів жирного черв’ячка та в річку закинув. Довго ждати не прийшлось, поплавець злегка затремтів та притих. З’їли черв’ячка по частинкам. Прийшлось рибалці нового черв’ячка на гачок насадити. На цей раз найшовся сміливий піскар – миттю гак проковтнув. А далі спіймав рибалка щуку на живця.
З притчі зрозуміло що треба старанно працювати й мати терпіння. Інколи треба попрацювати задарма, аби набрати портфоліо. Легко дуже рідко щось дається.
Хельмут Ньютон народився 31 жовтня 1920 року в берлінському пригороді Шонеберг. Батьки майбутнього фотографа, військовий у відставці й «ґудзикова принцеса», спадкоємиця великого галантерейного промисловця, не відчували фінансових труднощів й балували свого молодшого сина. Згідно спогадів самого Ньютона, він був «цілком нестерпним, але чарівним малям». Якщо хлопцю чогось хотілось, то він не відставав від батьків, доки не отримував бажаного. До того ж він рано почав цікавитись представницями протилежної статі – вже в три роки, якщо вірити спогадам фотографа, йому подобалось підглядати, як переодягається няня, а трішки пізніше він пристрастився до чоловічих журналів, які крав у старшого брата Ханса. Втім, до послуг хлопця були й більш невинні ілюстрації – дядько-книговидавець часто дарував дітям розкішно оформлені книги, які маленький Хельмут з захопленням розглядав.
Дороті Шуз – молодий французький фотограф. На мій погляд немає змісту описувати її біографію, достатньо прочитати те, що вона сама пише про себе та про свої работи.
Дороті Шуз:
“Мені 28 років, я прийшла в фотографію з театрального середовища. Почала фотографувати два роки тому. Це просто повинно було статись. Мені завжди є що сказати, але я поганий оратор, тому вирішила дати слово фотографії. Розповідаючи історії, я приділяю найбільшу увагу людині та її самотності, коли навколишній світ для неї не існує, коли вона знаходиться наодинці з собою. Мрії, котрі вона старанно втримує на кінчиках пальців, її втрачені ілюзії, втечі, страхи, бажання дізнатись інше, пошуки себе й своїх таємних почуттів. Я намагаюсь втілити думки на папері, що ставить мої фотознімки поруч з мистецтвом сюрреалізму. Я ставлю всіх людей в один рядок – незадоволених ідеалістів. Глядач сприймає мої фотознімки як ряд монологів. Маленькі історії, котрі він розповідає самому собі, коли інші повернулись спиною. Я намагаюсь наділити обличчям наше підсвідоме, зануритись в наші внутрішні лабіринти й освітити суб’єктивним світлом наші самі темні кутки. Зробити невидиме видимим. Розповіді поза часом. Випадкові точки універсального, дверці, яких ведуть до особистих сховищ. Що стосується способів моєї роботи, в відношенні моделей, я залучаю тих людей, які зачіпають мене до глибини душі тим, які вони є, і яке враження вони роблять. Я перебігаю на другу сторону вулиці, коли мені показують стереотипну псевдо красу. Я навідріз відмовляюсь від легкого естетизму. Краса повинна розмовляти! Я хочу працювати зі справжніми людьми, особистостями, виразливими, рельєфними, прихованими…
З людьми, до яких непросто підступитись, які мене вражають й зачіпають.
Я не маю ні фотостудії, ні необхідного обладнання. Я беру свої речі, свою крейду, папір, папки. І далі з купою ідей в голові, озброєна фотоапаратом, виходжу на сусідню вулицю. Клік.
Я йду на пошуки поезії в її схованках.
З будь-якої речі створюю справжню історію.”
Читати решту
Коментарів - 15