Записи по категорії "Фотографи":
Відновлення гуми · 04.03.2009
Автор статті та методу , а оригінал статті .
Про гуму, що відвалюється з камер чули мабуть усі, на об’єктивах це виникає рідше, але виникає. 
Під ці гумові кільця вже пролазить палець.
В рсу сказали в наявності гуми немає, значить це буде довго. Дорого й ху**во.
Звернемось до народної медицини.
Всі рецепти давно є в мережі, джерело на жаль не пам’ятаю.
Гумові кільця набухають від поту, шкіряного сала й вашого жиру. Гума добре всю цю хе*ню всмоктує. Взагалі щоб повернути гуму в початковий вигляд потрібно їй схуднути. Для цього можна використати розчинник НЕФРАС, ацетон або навіть банальний спирт.
НЕФРАС – в простолюдді називаєтся “Бензин Колоша”, продається в радіотехнічних магазинах, наприклад в Чіп і Діпі завжди є. Його я й використав. На рахунок ацетону є у мене сумніви, а в спирті вимочувати прийдеться набагато довше.
Читати решту »
Хельмут Ньютон · 28.02.2009
Хельмут Ньютон народився 31 жовтня 1920 року в берлінському пригороді Шонеберг. Батьки майбутнього фотографа, військовий у відставці й «ґудзикова принцеса», спадкоємиця великого галантерейного промисловця, не відчували фінансових труднощів й балували свого молодшого сина. Згідно спогадів самого Ньютона, він був «цілком нестерпним, але чарівним малям». Якщо хлопцю чогось хотілось, то він не відставав від батьків, доки не отримував бажаного. До того ж він рано почав цікавитись представницями протилежної статі – вже в три роки, якщо вірити спогадам фотографа, йому подобалось підглядати, як переодягається няня, а трішки пізніше він пристрастився до чоловічих журналів, які крав у старшого брата Ханса. Втім, до послуг хлопця були й більш невинні ілюстрації – дядько-книговидавець часто дарував дітям розкішно оформлені книги, які маленький Хельмут з захопленням розглядав.
Dorothy Shoes · 15.02.2009
Дороті Шуз – молодий французький фотограф. На мій погляд немає змісту описувати її біографію, достатньо прочитати те, що вона сама пише про себе та про свої работи.
Дороті Шуз:
“Мені 28 років, я прийшла в фотографію з театрального середовища. Почала фотографувати два роки тому. Це просто повинно було статись. Мені завжди є що сказати, але я поганий оратор, тому вирішила дати слово фотографії. Розповідаючи історії, я приділяю найбільшу увагу людині та її самотності, коли навколишній світ для неї не існує, коли вона знаходиться наодинці з собою. Мрії, котрі вона старанно втримує на кінчиках пальців, її втрачені ілюзії, втечі, страхи, бажання дізнатись інше, пошуки себе й своїх таємних почуттів. Я намагаюсь втілити думки на папері, що ставить мої фотознімки поруч з мистецтвом сюрреалізму. Я ставлю всіх людей в один рядок – незадоволених ідеалістів. Глядач сприймає мої фотознімки як ряд монологів. Маленькі історії, котрі він розповідає самому собі, коли інші повернулись спиною. Я намагаюсь наділити обличчям наше підсвідоме, зануритись в наші внутрішні лабіринти й освітити суб’єктивним світлом наші самі темні кутки. Зробити невидиме видимим. Розповіді поза часом. Випадкові точки універсального, дверці, яких ведуть до особистих сховищ. Що стосується способів моєї роботи, в відношенні моделей, я залучаю тих людей, які зачіпають мене до глибини душі тим, які вони є, і яке враження вони роблять. Я перебігаю на другу сторону вулиці, коли мені показують стереотипну псевдо красу. Я навідріз відмовляюсь від легкого естетизму. Краса повинна розмовляти! Я хочу працювати зі справжніми людьми, особистостями, виразливими, рельєфними, прихованими…
З людьми, до яких непросто підступитись, які мене вражають й зачіпають.
Я не маю ні фотостудії, ні необхідного обладнання. Я беру свої речі, свою крейду, папір, папки. І далі з купою ідей в голові, озброєна фотоапаратом, виходжу на сусідню вулицю. Клік.
Я йду на пошуки поезії в її схованках.
З будь-якої речі створюю справжню історію.”
