Перший товариш схожий на якогось наївного дурбецила, а от другий більш якийсь інтелектуальний. Можливо тут є певна залежність. Перший знімок зроблено з правої частини і саме та половина мозку відповідає здається за творчі здібності. А от другий знімок з лівої, половина мозку якої відповідає за інтелектуальні здібності.

У книзі Роберта Чалдіні описується цікавий експеримент. Якщо сфотографувати своє обличчя і надрукувати дві фотографії – «нормальну» і відображену горизонтально – і вибрати з них ту, що подобається більше (а вони будуть помітно відрізнятися), а потім попросити знайомого зробити те ж саме, то результати будуть прямо протилежними. Ваш знайомий вибере «нормальну» фотографію, ви ж самі виберете відображену, тому що це те обличчя, яке ви звикли бачити в дзеркалі.

Я чув про експеримент, в якому вчені побачили залежність між симетричністю та близькістю смерті. Нібито, по тому, наскільки симетричний ваш фейс, можна визначити термін, що залишився вам на життя.

Але щось не дуже в це вірю.

В епоху плівкових фотоапаратів, щоб зробити якісний знімок з першого разу, потрібен був величезний практичний досвід і знання. За деякими оцінками, щоб стати професіоналом, потрібно було 10 000 годин важкої роботи.

Зараз досить подивитися на екран цифрової камери і підкоригувати налаштування, якщо баланс білого або експозиція не оптимальні, і зробити ще один знімок.

Навіть самий звичайний любитель на цифровому фотоапараті може зробити кілька дійсно красивих і якісних фотографій (таких прикладів багато на Flickr). І вони раді продавати ці фотографії за мінімальною ціною (один долар, наприклад) або віддавати зовсім безкоштовно. Відповідно, професійні фотобанки практично під зав’язку забиті якісним і дешевим аматорським контентом. Не дивно, що фотобанк Getty Images уклав таку угоду з Flickr.

Для порівняння, у 2005 році Getty Images ліцензували 1,4 комерційних фотографій для продажу, а в минулому році – вже 22 млн, причому весь додатковий контент прийшов з сектора не професійної фотографії. Ви можете уявити собі масштаб падіння цін і зниження доходів професійних фотографів.

Як пише NY Times, в результаті багато фотографів тепер вимушені суміщати свою професійну діяльність з іншими видами заробітку, що не пов’язані з фотографією.

Переглянути його знімки (як на мене є достойні знімки) та почитати інтерв’ю можна за посиланнями на Nikon Росія: частина 1, частина 2.

До речі на Nikon він знімає на протязі 15 років – справжній ніконість.

Майкл підготував декілька знімків формату 50×30 см з двох камер: мильниці Canon G10 (15 мегапікселів, 540 $) та середньо-форматного цифрового задника Phase One P45+ (39 мегапікселів, 35 000 $). Потім запросив сім чоловік, включаючи професійних фотографів, професіоналів фотодруку та інших зубрів фотобізнесу, та запропонував їм поділити відбитки на дві групи: «Камера А» та «Камера Б». Ніякі пояснення про те, якими камерами були зроблені знімки, не давались.

Результати дослідження виявились не дивними: професіонали не змогли достовірно розділити фотознімки на групи. Максимальний результат вірного поділу навіть не склав більше 60 %.

Авжеж, подібні порівняння змахують на приколи Кена Роквелла. Як на мене то більшість камер краще більшості фотографів.

Ви почуєте це знову й знову від всіх фотографів, у котрих я брав інтерв’ю: беріть завжди вашу чортову фотокамеру з собою!

Анрі Карт’є-Брессон носив свою камеру скрізь – в хімчистку, в кафе, в кіно… його надійна Лейка M2 завжди була під рукою. Так, саме тому і я придбав таку багато, багато років тому, надіючись що чари зійдуть й на мене.

Ансел Адамс зробив свій знаменитий знімок “Місяць й напівкупол” (“Moon and Half Dome”) на шляху до бару, куди він поспішав, щоб випити склянку другу зі знижкою. Він просто з’їхав на узбіччя на своєму Кадиллаку годин в 4 вечора, витягнув свій Хассельблад й зробив цей знімок. Сів знову в автомобіль, й дав газу, помчав ще трішки повеселитись. Іронічність ситуації полягає в тому, що тепер фотографи шукають теж місце на узбіччі, щоб відзняти такий-же знімок. Анселу подобалось фотографувати місяць і він був готовий зробити знімок, коли побачив той кадр.

В своїй новій книзі “За роботою”, Анні Лейбович розповіла як вона починала:
“Наскільки важлива була фотографія. Бути фотографом було змістом мого життя. Я робила знімки постійно, й практично все, що потрапляло в кадр, здавалося цікавим. Кожен раз коли я виходила з дому, щоб зробити фото, відрізнявся від решти. Обставини були іншими. Місце зйомки було інше. Динаміка була іншою. Кожного разу. Ти ніколи не знала, що тобі відкриється.”

Чейз Джарвіс завжди говорив, що потрібно відірвати свій зад від дивану, вимітатись на вулицю та зробити декілька знімків!

І так моя вам настанова: носіть свою фотокамеру з собою скрізь. Хай це буде моєю вам пропозицією на найближчі вихідні: беріть фотокамеру з собою на цілий день (ні, вибачте, але ваш iPhone для цього не підходить). Я маю на увазі вашу камеру – мильницю чи нову круту дзеркалку, а може й бути старий дідусевий ящик з форматом кадру 10х12, все що у вас є. Беріть її з собою на цілий день та знімайте. Краще навіть покладіть її біля ліжка так щоб вона першою потрапила вам в руку вранці й знімайте цілий день.

Одним з побічних продуктів даної вправи буде те, що вам прийдеться пересилити “страх”, який супроводжує людину, що носить скрізь фотокамеру та безперервно робить знімки! Але так як ви стали на цей шлях, вам все рівно прийдеться зустрітись з ним обличчям до обличчя, ви ж не збираєтесь втратити знімок, на який так чекаєте!

Що приготувати для фото в зимовий час? Мінусова температура та сніг – не самі кращі умови для цифрової фототехніки. При низькій температурі акумулятори суттєво втрачають свою ємність, тому постарайтесь взяти з собою запасні. По можливості тримайте їх до зйомки в теплі. Коли акумулятор вже сідає, його можна відігріти в кишені, і він ще трохи попрацює. Якщо похід буде тривалий, можна взяти зовнішній акумулятор збільшеної ємності, наприклад Quantum Turbo Battery. Однак важить він немало – приблизно пару кілограмів. Чуттєвий до зимових холодів і РК-дисплей камери. Втрачається яскравість, контрастність, можливі навіть спотворення передачі кольору. На доброму морозі він взагалі може не працювати. Добре, якщо в камері є оптичний видошукач. Часто в недзеркальних камерах використовується електронний видошукач – це теж РК-матриця, котра піддана зниженню яскравості та контрастності. Але він захищений від бокового освітлення, тому навіть при низькій температурі по ньому можна скомпонувати кадр.

Деякі карти пам’яті можуть не працювати на сильному холоді. Але тут є вихід – зараз випускаються карти, розраховані на екстремальні умови. По можливості, потрібно брати з собою запасну карточку пам’яті. Не варто особливо надіятись на зовнішні накопичувачі типа X-drive. Акумулятор цього пристрою на холоді «сідає» дуже швидко та не дозволить використовувати повністю ємність вбудованого жорсткого диску.

А от для матриці цифрової камери холод – це ідеальні умови. «Шуми» на зображенні стають мінімальними.

Якщо знімається не більше декількох кадрів, то камеру можна тримати за пазухою та виймати тільки для того, щоб зробити знімок. Коли ви знімаєте хвилин десять і більше, то камера промерзає ґрунтовно. Та варто тільки заховати її за пазуху, на камері та в середині камери відразу утворюється конденсат. Потім апарат знову виявляється на холоді, і так декілька разів. В електронній схемі можуть трапитись збої й навіть короткі замикання. В таких випадках потрібно ховати фотоапарат в сумку – тоді камера не буде піддана сильним температурним перепадам, а вологість в сумці буде така як на вулиці. Однак, сумка повинна бути якісною, щоб в неї не потрапив сніг. В дуже сильний мороз камеру, перед тим як покласти в сумку, варто огорнути теплою тканиною.

В інструкції до кожної камери вказана гранично допустима низька температура. Фотоапарати відомих виробників, таких як Canon, Nikon, відмінно переносять зимові морози. Дзеркалки Canon EOS 10D и 20D чудово працюють при температурі мінус тридцять.

Обов’язково потрібно приготувати рукавиці. Відмінно підійдуть в’язані з робочою стороною зі шкіри. Або фоторукавиці – вони покриті з робочої сторони гумовими пухирцями, дякуючи яким техніка не буде вислизати з рук. До того ж в таких рукавицях зручно працювати. Одяг повинен бути вільним, щоб в перервах можна було відігріти руки.

Об’єктив краще не змінювати на холоді: сніг, волога, і т.д. можуть потрапити на матрицю й на зворотню сторону об’єктива. Не ризикуйте. Якщо є друга камера, то візьміть і її з собою, встановивши другий об’єктив. Обов’язково надіньте на об’єктиви захисні фільтри.

Приготуйте щіточку для чищення камери від снігу. Не здувайте сніжинки – лінза об’єктива відразу запотіє. Кришку об’єктива краще заховати в сумку або кишеню. В рукавицях надіти її на об’єктив проблематично, а ось згубити в заметах – дуже просто. Добре мати при собі поліетиленовий пакет. Ним зручно прикривати камеру, коли будете ходити лісом, щоб сніг з дерев не попадав на камеру.

Коли їдете далеко в ліс на авто, старайтесь, щоб бак був заправлений, а в багажнику була лопата, на випадок, якщо застрягнете. А мобільний телефон повинен бути повністю зарядженим, перевірте, що є гроші на рахунку. Щоб не замерзнути, старайтесь більше рухатись, ходити.

Не наближайте видошукач камери до ока впритул – шкіра може примерзнути, та видошукач зразу запотіє, а скло покриється інеєм. Непогано використовувати насадку для окуляра. Старайтесь не дихати на камеру, інакше на корпусі осяде волога.

Більшу камеру, дзеркалку, не варто вішати на плече. ЇЇ можна впустити в сніг або й взагалі розбити.

Якщо ви будете ночувати в наметі, то камеру запакуйте в пакет та помістіть в кофру. Інакше камера запотіє. Ранком не знімайте в наметі. На об’єктиві з’явиться конденсат. Корисно помістити камеру зразу після закінчення зйомки в герметичний пакет, котрий збереже її від непотрібного конденсату. Буде ще краще, якщо в пакет ви покладете силікагель для поглинання вологи.

Коли закінчите зйомку та повернетесь додому, не вмикайте відразу камеру. Дайте їй дві години, щоб «відігрітись», а краще хай вона відлежиться в кофрі/рюкзаку ще довше. Час для відігріву камери підраховується з розрахунку одна година на двадцять градусів. Якщо на вулиці мінус двадцять, а вдома плюс двадцять – то потрібно дві години. Якщо ввімкнути раніше, можна пошкодити техніку. Не прискорюйте процес відігріву феном або опалювальними пристроями.

Приступимо до зйомки

Зимою світловий день дуже короткий, тому чітко плануйте свій час. Постарайтеся обрати сонячний день, коли на вулиці несильний мороз. Ви можете прогулятись парком, біля озера або по узліссю – знайдете багато цікавих сюжетів. Погодуйте білок, пташок. Зимою тваринам практично немає що їсти, і вони підходять до людей близько.

Зимою вище освітленість. На фоні снігу об’єкт зйомки дуже контрастний, так що зйомка на снігу дуже схожа на зйомку в контровому світлі. Якщо ви знімаєте птаха на фоні снігу, то можна встановити експокорекцію, центрозважений експозамір, тоді сніг сфотографується добре. Старайтесь, щоб об’єкт на фоні снігу був добре освітленим з вашої сторони. Якщо освітлення бокове, «витягнути» недоосвітлений об’єкт можна в графічному редакторі. Але правильну експозицію під час зйомки графічний редактор не замінить. Не довіряйте вибір експозиції автоматиці – красиві зимні пейзажі можуть вийти сірими, якщо не встановити експокорекцію. Достатньо встановити +1,5–2 ступені, як зимній пейзаж з сірої картинки перетвориться в справжню казку.

При зйомці птахів, тварин на «зумі» старайтесь зробити фон максимально розмитим, щоб виділити їх на фоні дерев, темного гілля.

Для зйомки пейзажу самий вдалий час – ранок і вечір. Коли сонце низько над горизонтом, відмінно виходить фактура, довгі тіні створюють об’єм. Вранці та ввечері освітлення м’яке, з’являється маса відтінків та світ перетворюється з синьо-білого в різнокольоровий.

Дуже цікаві ефекти можна отримати, використовуючи направлене освітлення. Коли джерело світла збоку та трішки з переду, гама відтінків стає різноманітною, і пейзаж набуває простору. Намагайтеся знайти цікаве освітлення.

Щоб зняти красиве казкове «кришталеве» дерево, потрібно знаходитись навпроти сонця, тоді обмерзле гілля відмінно вийде на знімку. Свіжий сніг створить красиві ефекти при зйомці сцени в умовах контрового освітлення (коли сонце освітлює об’єкт ззаду). Таким об’єктом може бути лижник, що з’їжджає зі схилу, або сніг, лежачий на замерзлому гіллі дерев. При зйомці проти сонця потрібно бути обережним, оскільки можна пошкодити матрицю фотокамери! Надіньте на об’єктив довгу бленду або закрийте верхню частину об’єктиву, щоб в кадрі не з’явились відблиски.

Старайтесь знайти цікаві деталі та оригінальні композиційні рішення кадру. Фотографії, зроблені зимою, сильно виграють через те, що в них виділені геометричні лінії, котрі створюють стовбури дерев – вони сильно контрастують зі хвилястими обрисами сніжних «шапок» й химерними зломами світлих гілок дерев. Не перевантажуйте композицію кадру зайвими елементами. Постарайтесь підійти до об’єкту на таку відстань, щоб він заповнив основну частину кадру. Компонування кадру потрібно продумати так, щоб в ньому виділялись лінії та вигини, що притягують погляд глядача. Акцентуйте увагу на яскраво забарвлених предметах або предметах, що мають привабливу форму.

Коли сонце заходить, також є що зняти. Ви можете зробити привабливу картину: освітлений місячним сяйвом засніжений пейзаж. При цьому спалах не використовуйте, він взагалі не потрібен, краще встановити тривалу витримку. Відмінні знімки можна зробити вночі – коли повільно падає сніг. Ви можете зняти гарний місячний пейзаж, якщо в кадр втрапить освітлені вікна маленького сільського будиночка. Знімати такі пейзажі потрібно на високій світлочутливості ISO – 200, 400. Якщо камера не значно «шумить» – то на ISO 800 або навіть 1600. Спробуйте використовувати значні витримки при максимальному отворі діафрагми. Для такої зйомки необхідно мати штатив.

Дуже важливо вірно встановити експозицію, деталі в темних та світлих частинах не повинні втрачатися. Матриця цифрової фотокамери не здатна передати у всій повноті всю ширину тонального діапазону зимової природи. Автоматика фотокамери зазвичай не справляється в подібних ситуаціях. Багато камер мають сюжетний режим «Пляж/Сніг», в котрому камера вдало пропрацьовує великі світлі частини кадру. Інтегральний експозамір камери зі зйомкою зимового пейзажу не впорається. В даному випадку краще обрати точковий експозамір, використовуючи блокування експозиції AE Lock.

Насправді, все дуже просто: встановіть точковий експозамір, наведіть камеру на предмет зйомки, розташовуючи його в центрі кадру. Наполовину натисніть спускову кнопку. Автоматика визначить експозицію для центрального об’єкту, без врахування яскравості фону, отримане значення зафіксується. Притримуючи спускову кнопку, перекомпонуйте кадр й натисніть спускову кнопку, зробіть знімок. Поекспериментуйте зі спалахом – підсвітіть передній план.

Потрібно пам’ятати, що дія вбудованого спалаху цифрової фотокамери обмежується декількома метрами. Пейзажі знімайте в морозні сонячні дні – яскраве добре освітлення допоможе відзняти чудові кадри.

В похмурий зимовий день знімайте портрети. Модель не буде прищурюватися на сонці, а м’яке розсіяне світло дозволить виділити всі деталі. Пейзажі, коли небо вкрито сірими хмарами, знімати не варто – зображення на знімках втратить об’єм, і пейзаж буде невиразливим.

Надати нову якість зимовим знімкам можна за допомогою світлофільтрів. Чистий сніг дуже добре відбиває сонячні промені. Рекомендується застосовувати при зйомці на сніжних просторах спеціальні світлофільтри. «Небесний» (skylight) світлофільтр на об’єктиві в сніжну погоду виконує дві функції: захищає лінзу об’єктиву та фільтрує синю частину спектру, переважаючу в сюжетах, в котрих є сніжний фон. Поляризаційний фільтр надасть насиченості кольорам, пом’якшить інтенсивність світла, котрий відбивається від снігу або льоду, і краще відобразить деталі. Поляризаційні світлофільтри передадуть небо темно-синім. «Зоряний» світлофільтр добавить ореол будь якому точковому джерелу світла, як це можна спостерігати, дивлячись на освітлену новорічну ялинку або на блискаючі в променях сонця кристалики льоду. Прості кольорові світлофільтри можуть привести до інших чудових ефектів. В результаті їх застосування можна отримати червоний або зелений сніг.

А почалось все в 1991 році – коли два австрійських студента, гуляючи по Празі відвідали в магазин, де продавались потримані фотокамери. Там вони і спробували апарат ЛОМО. Отримані знімки привели фотолюбителів в захват. Вже через декілька років було створено ломографічну спілку, та інтерес до радянської камери став масовим.

В історії з ЛОМО багато дивних парадоксів – наприклад, в Радянському Союзі, а пізніше в Росії, на батьківщині фотоапарату, він тривалий час не користувався особливою популярністю. В дефіцитні 90-і роки, радянські громадяни з великим задоволенням позбувались ЛОМО, продаваючи їх “схибленим” іноземцям за сотню, а то й дві сотні доларів. Із країн СНД та пострадянської Східної Європи в першій половині 90-их років було вивезено десятки тисяч нікому не потрібних фотоапаратів ЛОМО. Другий парадокс – приблизно до 1996 року попит на фотокамери ЛОМО продовжував зростати, і тут фанати ломографії з жахом дізнаються, що на фабриці в Ленінграді збираються припинити виробництво культових камер. Представники австрійської ломографічної спілки розпочали “місію” – відвідали фабрику та переконали керівництво продовжити виготовлення фотокамер. (До речі якщо б підприємство проявило трішки більше ділової інтуїції, то озолотилось би в прямому змісті цього слова). Святе місце пустим не буває – і фотокамери аналогічні ЛОМО, в якості альтернативи почали виготовляти в різних країнах світу, і сьогодні асортимент ломографічної техніки достатньо широкий.

Ломографія стала глобальним явищем. Це особливий стиль фотографії, але фокус (в прямому та переносному змісті цього слова) в тому, що без особливого відношення до світу – даний стиль не засвоїти…

Принципи ломографії прості, та сформульовані в 10 відомих правилах:

1. Завжди бери камеру з собою.
2. Знімай без перестану, днем та в ночі.
3. Ломографія – це не захоплення, а частина твого життя.
4. Постарайся знімати “від стегна”
5. Підходь до об’єкту якомога ближче.
6. Не думай.
7. Будь швидким.
8. Ти не повинен заздалегідь знати про те, що відбито на плівці.
9. Ніколи не відкладай “на потім”.
10. Забудь про всі правила.

Не дивно, що “ломографія” – це люди в основному, молоді, не особливо прагматичні, товариські, активні, яким подобається подорожувати та спілкуватись з друзями. Вони радіють несподіванкам, їм не потрібні передбачувані результати. Цікаво, що ЛОМО, фанати ломографії розшифровують як “LOve&MOtion”.

Сьогодні в світі нараховується більше 1 мільйона любителів ломографії. Що ж стало причиною значної популярності ломографії? По-перше, в основі ломографії був дійсно “інший” підхід до фотографування. Практично все, що “заборонялось” в класичному фотомистецтві – тут віталося, більше того – виходило на перший план та ставало “родзинкою” фотозображення. Композиція? В ломографії немає ніякої композиції. Постановка фотосюжету? Ломографи знімають де завгодно і коли завгодно, і кого завгодно – без попередження. Контрастність? Правильне світло? Відсутність “змазаних” або “засвічених” зображень? Маса найкращих фото, зроблених фанатами ломографії є неяскравими, змазаними, з “неправильним” світлом… В обхід різноманітних стереотипів, ломографія створила свій унікальний стиль.

По-друге – доступність ломо-мистецтва – знімати на ЛОМО міг будь-який початківець, ніяких особливих знань та навичок не вимагалось.

Розглянути роботи фанатів та ознайомитись з цікавими ломографічними фотокамерами можна на сайті ЛОМО-спілки www.lomography.com.

Наведу відповідь фотографа Михайла Левіта для прикладу, можливо це розставить крапки над “і”. Його відповідь відноситься до жанрової зйомки, але всерівно зачіпає етику фотографії загалом:

“Тепер про тему, котру жують до самої відрази, до безглуздя – про етику (щоб вона пропала) цієї самої жанрової зйомки. Мені досить часто задають це запитання. Я вам відповім – за законодавством практично всіх країн все, що ви знімаєте на вулиці – легітимно, тобто законно. Все. Ось якщо я зайду до вас в будинок, подивлюсь в вікно, замкову щілину і т.д. тоді так, можна сміливо подавати до суду. Це вже є вторгнення в приватне життя. На вулиці будь-яка людина автоматично стає загально доступною.

Ви не повірите, але біля Стіни Плачу (так як і в Храмі гроба Господнього, і в інших святих для різних народів місцях), всі знімають, намагаючись зафіксувати на пам’ять це місце. Це нормально і до цього всі звикли. Я ж знімаю людей. Я не ховаюсь (скажу чесно, що дуже рідко приходиться ховатись), стою біля і знімаю. Тобто мене всі бачать. Якщо моя присутність комусь заважає, мені про це скажуть і я піду геть. У мене немає потужних об’єктивів (максимум 200 мм). Маю ще 2х телеконвертор, але він тільки для зоопарку. І я не вважаю, що роблю щось, що йде всупереч моралі.

А ось скажіть мені (це я вже до всіх звертаюсь) – знімки поховання жертв чогось (неважливо – теракту, вибуху будинку, падіння літака і т.д.), ридання та горе близьких, кров та страждання поранених – це етично? Чи не лізе це в душу живих та в найінтимніші моменти прощання з загиблими? Скільки ми цього бачимо в газетах і ні в кого навіть думки не виникає, що це знімала жива людина. Я знімав багато терактів в Ізраїлі, часто вже через 15 хвилин після вибуху автобуса, чи на вулиці. Калюжі крові, попіл, запахи, звуки… Це все пережити потрібно. А мені говорять про високу і чисту мораль. Я в останнє і зовсім щиро кажу – з цією самою мораллю у мене (я так гадаю) все нормально.

Колись я соромився, мені було незручно, я не розумів, ну як це можна – не питаючи, прихованою камерою… Але коли я вив від прикрості, не відзняв по цій причині декілька дивовижних та неповторних сюжетів, зрозумів, що потрібно в собі щось змінювати, виходити на інший, новий для себе рівень. Ні, це не хамство, це не наглість, а більш впевнене володіння. Чим? Всім – апаратурою, коли знімати потрібно миттєво. Собою – зламав свою скутість і т.д. «Не в змозі знімати людей, соромишся – знімай квіточки, це для тебе», – знущався я над собою.

Авжеж, знімати потрібно коректно, не порушувати норм моралі, але це вже від фотографа залежить (я, наприклад, не зніму чоловіка що справляє свої природні потреби, як би це не було цікаво, чи кумедно він це робив). В цьому всьому є одне виключення – діти. Знімати їх можна, але… тільки з письмового дозволу батьків”.

Художник виражає своє бачення в реальній фізичній формі, в даному випадку в фотографії. Він відчуває настрій місця чи людини, справжньої або видуманої, і передає це своєю фотографією. Глядачі в свою чергу реагують на його творчість.

Художник — досконало й майстерно володіє своїми інструментами. Коли він створює свої витвори, він виходить за межі загальноприйнятих уявлень, його сутність витає зверху та поєднується з тим, що він створює. Коли Художник не творить, він вдосконалює свої практичні навички та знання інструментів, проте коли він в роботі його камера стає продовженням його думок. При цьому він свідомо не думає про технічну сторону, оскільки він майже ідеально володіє своєю технікою.

Проводячи паралелі з музикою, музика практикує своє вміння, але за грою, він не думає про переставляння пальців — він повністю віддається пристрасті моменту.

Як і професійний користувач інтернету, котрий має з десяток сайтів чи гітарист-професіонал, який використовує 23 грифи, художник може мати декілька фотокамер, і кожна його камера призначена для своїх певних цілей.

Загалом він може мати одну камеру або не мати жодної. Насправді це просто не має значення.

Художники можуть дивно одягатись, та переважно пізно прокидаються. В основному вони надають перевагу фотографуванню молодих жінок і відчувають за це гордість.

Ніхто й ніколи не бачить їхніх творів тому, що у них слабкі здатності рекламувати себе і на жаль вони навіть не оцінюють свої чудові твори. А ті, що оцінюють свої творіння — опускаються до рівня Повії. Це сумно, але це парадокс — ви ніколи не побачите роботу справжнього майстра, хіба якщо знаєте його особисто. Справжні художники, соромляться оприлюднювати комусь свої роботи, хіба якщо ви близько знайомі, тому що їхні роботи — це їхня душа.

Художники користуються будь-якими типами фотокамер, наприклад камери-обскури, одноразові чи камери формату 8х10. Вони використовують той інструмент, який потрібний для створення того, що вони хочуть.

Повія: 6-ий рівень

Повія — це теж художник, але він продає свою душу, беручи гроші або наркотики за своє мистецтво.

Опускаючи себе на цей рівень, він компрометує своє бачення.

Чому? Тому що, якщо хтось продає свою душу за їжу та дах над головою, він не може порушувати правила угоди. Маю на увазі те, що він не використовуватиме нові напрямки в своїй роботі. Якщо ця робота на протязі років приносить гроші, ймовірно, що ні одна повія не захоче спробувати нові напрямки, тому що їй все таки потрібні гроші.

Художники, яких піарять сутенери (в даному контексті маються на увазі виставкові заходи або рекламні агенти), можуть втратити свою славу, якщо змінять свій стиль.

Ось таке мистецтво на продаж від повії дуже рідко досягає вищого рівня або й взагалі не змінюється.

Стиль, який продається — ось що хочуть бачити сутенери повії. Для відомої повії складно змінити свій стиль після того, як його вже оцінили та прийняли.

Любитель: 5-ий рівень

Любителі — це люди, які фотографією заробляють менше половини своїх доходів. Проте це не має нічого спільного з якістю їх фотографій.

Дані люди люблять фотографувати. Натхненні любителі можуть піднятись прямо до рівня художника.

Люди, які фотографують на весіллях і т.п. в якості додаткового заробітку до своєї основної роботи — ті ж любителі. Вони просто беруть гроші за свої фотографії. А брати вони можуть досить багато.

Любителі, які вважають, що дорожчі фотокамери покращать їх фотографії, ризикують потрапити до групи найнижчого рівня — онаніста фототехніки. Багато любителів введені в оману виробниками фотобладнання тим, що для створення хороших знімків їм потрібні дорогі камери. Ця омана — отрута для творення мистецтва.

Любителі, котрі віддають себе створенню чудових знимків постійно вдосконалюються творчо.

Бути любителем досить добре. З даного рівня будь-хто може легко вирости до рівня художника.

Турист: 4-ий рівень

Це може бути ваша мама та більшість людей. Вони фотографують на згадку і не цікавляться фотографією чи фототехнікою.

Туристи, що займаються живописом, графікою та й просто люди, освідчені у візуальному сприйнятті, часто створюють чудові знімки, що вражають кожного. Ці туристи є художниками, хоча й самі не усвідомлюють цього. Зазвичай вони вдягаються краще рівня художників.

Повірте — зображення створює фотограф, а не камера.

Туристи користуються компактними та одноразовими фотокамери, які теж дають чудові результати, що і Лейки, Нікони, Кенони та Контакси в руках інших людей.

Професіонал: 3-ий рівень

Професійний фотограф заробляє 100 відсотків своїх доходів фотографією.

Професіонали не створюють витворів мистецтва. Щоб заробити — вони створюють фото на продаж. Зазвичай вони обізнані в фотографічному обладнанні і можуть робити пристойні знимки, але вони не використовують свою уяву в роботі.

Професіонали здатні творити прекрасні знімки, але у вільний від роботи час.

Професіонали переймаються своїми фотокамерами тільки у випадку коли камера вимагає ремонту. Більшість свого часу вони витрачають на пошуки роботи, жаліючись на те, що інші фотографи в місті знижують свої ціни.

Немає професійних фотографів-пейзажистів. Всі вони мають якусь іншу основну роботу, або ж їх утримують їхні жінки.

Професіонали фотографують дзеркальними Ніконами, Маміями середнього формату та фотокамерами формату 4х5 дюймів. Вони не можуть дозволити собі хороше фотообладнання, яке мають більшість серйозних любителів.

Професіонали не мають персональних веб-сайтів та не цікавляться технічними новинками. Ці люди — звичайні любителі.

Багатій-любитель: 2-ий рівень

Це любителі, які маючи багато грошей, скуповують велику кількість обладнання, що навпаки обмежує їх свободу творчого самовираження. В основному це чоловіки. Більшість з них літні люди, або пенсіонери.

Багатії-любителі фотографують Лейками, Контаксами, Альпами, Хассельбладами та Лінгофами формату 4х5 дюймів. Це чудові камери, але результати — ті ж самі, що й при використанні Зенітів, Пентаксів, Броніки чи Тачигари.

Сьогодні вони, в основному, фотографують на Canon 1Ds-Mk IIs, 5Ds чи Nikon D2X.

Це ті самі ідіоти, які купували перші 2.7-мегапіксельні цифрові дзеркальні фотокамери для газетних редакцій, такі як Нікон D1 у 2000 році просто тому, що вони коштували $5 000.

Вони видавали гірші результати від звичайних фотокамер, якими користувались туристи. Все тому, що їхня висока вартість не робила їх кращими.

Нікчемні багатії-любителі думають, що розмиті чорно-білі фотографії бідняків — це і є мистецтво.

Деякі багатії-любителі легко опускаються на самий низ ієрархії фотографів тому, що занадто турбуються про обладнання. Трапляється і навпаки — здіймаються догори і створюють шедеври, тому що не забувають про обладнання, думаючи, що вже мають найкраще. На подив, не багато багатіїв-любителів видають звичайні знімки. Їхні знімки або захоплюють або розчаровують.

Онаніст фототехніки: 1-й рівень (відповідає поняттю “пекло” у християнській міфології)

Ці чоловіки (а вони всі чоловіки) не цікавляться мистецтвом чи фотографією, тому що це бездуховні люди. Не маючи творчої душі вони не взмозі проявити уяву або відчуття. Ось через це їх знімки, якщо вони й намагаються їх колись робити, кардинально розчаровують.

Ці люди не вміють та не хочуть думати і ніколи нічого не досягають.

Хіба прискіпливе розглядання тестових зображень під мікроскопом може зрівнятись з фотографуванням міста на світанку? Звичайно, що ні. І навіть гірше, час потрачений на розглядання тестів — це час, який можна було провести за вивченням нюансів фотографії і, власне, за самим фотографуванням. Тестуйте ваше обладнаная, щоб знати його можливості, а потім продовжуйте фотографувати.

Вони цікавляться обладнанням з єдиною метою володіння ним. Вони можуть годинами балакати про нього, але коли ви попросите показати роботи, їхня бравада кудись зникає, або вони думають, що ви просите показати їхні камери чи документи на них.

Більшість цих людей мають технічну освіту: інженери, комп’ютерщики та науковці. Їх настільки хвилює бажання виміряти та порівняти технічні показники обладнання, що при цьому вони забувають про те, що камери чи тестові графіки не мають нічого спільного з сутністю фотографії. Ось тому ми і назвали цей рівень людей — “онаністи фототехніки”.

Багато з них також цікавляться аудіотехнікою, комп’ютерами чи автомобілями. Вони насолоджуються цими іграшками, як і камерами заради інтересу до них, але рідко використовують їх за призначенням.

Молодші з них цікавляться відеоіграми, чатами та інтернетом. Старші відвідують “Клуби любителів фототехніки”. Вам слід відвідувати “Клуби любителів фотографії”, а не “Клуби любителів фототехніки” тому, що мистецтво — це річ цілком суб’єктивна і не підлягає вимірюванню в числах. Більше того, ці люди ніколи не створюють нічого примітного своїм обладнанням, але вони отримують насолоду просто від того, що мають це обладнання, можуть його придбати чи поговорити про нього.

Єдиний вид обладнання, який ці люди ігнорують і який насправді дійсно важливий — це освітлювальне обладнання.

Людина з пристойним фотоальбомом — це не онаніст фототехніки. Людина, у якої камер більше ніж фотографій — цілком може ним бути. Люди, які мають сайти заповнені технічними статтями, а не фотографіями — ймовірніше всього.

Ніколи і ні при яких обставинах не майте справу з цими людьми, не спілкуйтесь з ними, не читайте їхні статті, а особливо не питайте в них порад щодо фотографії. Для незнаючих людей вони видаються дуже обізнаними, проте їхні хворі, мертві душі заполонять вас та заберуть у своє пекло і ви назавжди захворієте переживаннями щодо того чи різкий ваш об’єктив. Якщо ви почнете про це хвилюватись, ви більше ніколи не будете фотографувати нічого іншого окрім цегляних стін і тестових графіків.

Цих людей легко впізнати. Якщо ви дочитали до цього місця, ви напевно пригадали, що бачили їхні веб-сайти, на яких завжди купа інформації про обладнання, але всього кілька нормальних фотографій. Остерігайтесь таких сайтів, які не мають фотографій, що довподоби вам.

Взято і відредаговано з www.kenrockwell.com